12 Захисників-земляків відзначено високими державними нагородами

Наші земляки боронили Україну ціною власного життя. Сьогодні ми маємо за честь вручити їхнім рідним високі державні нагороди. Відповідно до Указу Президента України, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку, Орденом «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів та Медаллю «За хоробрість в бою» відзначено наших Захисників. На жаль — посмертно…

Вклоняємося тим, хто вже у Небесному Легіоні.

Віталій АНАСТАСІН – житель села Пустоіванне Козинської тергромади. Закінчив загальноосвітню школу у Рудні-Почаївській, де був першим президентом шкільного парламенту учнівського самоврядування. Віталій любив читати та добре знався на будівництві. Згодом їздив на роботу до Польщі. З початком повномасштабного вторгнення одразу став на захист нашої держави. На службі отримав звання солдата.  Воїн загинув 13 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання на Миколаївщині. 

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала сестра Наталія Богданівна.

Андрій ГРАНОВСЬКИЙ із Радивилова. Закінчив місцевий ліцей №1 та Рівненський професійний ліцей за спеціальністю «Електрогазозварювальник на автоматичних та напівавтоматичних установках». Працював на хлібозаводі «Румʼянець» у місті Рівне. До лав Збройних Сил України вступив добровольцем одразу на початку повномасштабного вторгнення. Андрій проходив службу у Донецькій області, поблизу Бахмута, а потім – був переведений у Харківську область. Воїн загинув 22 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Андрій Грановський посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого.

Медаль «За хоробрість в бою» (посмертно) вручили мамі Ганні Олексіївні.

Микола РОЗГОН Ярославович - житель села Сестрятин, Радивилівської тергромади. Закінчив місцеву гімназію та Радивилівський професійний ліцей за спеціальністю «Механізатор». До повномасштабного вторгнення працював на заводі «Електроконтакт Україна» у Бродах. До лав Збройних Сил України долучився у червні 2023 року. Службу проходив на посаді стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення. Воїн загинув 12 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала мама Людмила Захарівна.

Геннадій МОМОТЮК був жителем села Верба. У Сарнах опанував фах тракториста. Згодом - присвятив життя роботі на будівництві на Рівненщині. З початком повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання на полігоні та продовжив службу на Запоріжжі. На службі був командиром взводу звʼязку 3 механізованого батальйону. Геннадій чітко виконував накази, розумів їх суть, правильно виділяв головний напрямок у роботі. За час служби був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест». Воїн загинув 29 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала мама Віра Данилівна та батько Микола Миколайович.

Володимир ЛОТОЦЬКИЙ житель села Іваннє Привільненської громади. Закінчив місцеву школу та Дубенське вище художнє профтехучилище. Там здобув спеціальність «Столяр будівельник». Працював у меблевій фабриці «Морган Феніче», що у Квасилові. У травні 2021 року долучився до лав Збройних Сил України за контрактом. Служив у 44-ій окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. З початком повномасштабного – Володимир продовжив мужньо боронити нашу державу. Воїн загинув 26 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Захищав Україну і брат Володимира – Андрій. Військовослужбовець Лотоцький Андрій долучився до лав Збройних Сил України у вересні 2022 року. Брав участь в бойових діях в Донецькій області. Сімʼя Лотоцьких втратила двох синів… Після отриманого поранення Андрій проходив реабілітацію. Воїн помер 18 травня 2023 року.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала мама Світлана Борисівна і тато Микола Олександрович.

Микола КОСТИК - житель села Мирогоща Друга. Народився в сім’ї колгоспників. Закінчив 10 класів. Після навчання два роки проходив строкову службу в Прикордонних військах, де здобув фах контролера. Працював у воєнізованній охороні в Здолбунові. До лав Збройних Сил України долучився у листопаді 2023-го. На службі побратими кликали його за позивним «Петрович». Воїн загинув 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Ользі Павлівні.

Денис ПЕРЕТА - житель села Гнатівка, Повчанської тергромади. Закінчив Малосадівський ліцей. Потому працював на будівництві. З 2017-го по 2020-й працював комірником дільниці навантаження в товаристві обмеженої відповідальності «Автолюкс Експрес Пошта». У кінці 2021-го долучився до лав Збройних Сил України за контрактом. Проходив службу в Морській піхоті. Влітку 2022-го долучився до танкового батальйону. Спочатку був навідником, а потім – командиром танку. брав участь у боях на Запорізькому, Миколаївському, Сумському, Харківському напрямках та Донеччині. За час служби Денис отримав Почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу — «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, медаль «За оборону України», хрест «Військова честь» та почесний берет морського піхотинця. Воїн загинув 9 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Курської області.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала бабуся Тетяна Григорівна.

Олексій КОЖУШКО - житель села Хрінники, Демидівської тергромади. Закінчив Рівненський інститут слов’янознавства. Там здобув спеціальність маркетолога-логіста. У мирному житті працював менеджером з логістики в автомобільній компанії «Власт». До лав Збройних Сил України долучився ще до повномасштабного за контрактом – у 2020-му. На службі виконував обовʼязки старшого радіомінера-гранатометника відділення керованого мінування у складі 24 окремої механізованої бригади. За час служби був нагороджений відзнаками «За службу державі» у 2021-му та «Золотий лев» у 2022-му. Під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Часів Яр отримав важкі поранення. Воїн помер 13 липня 2024 року в госпіталі міста Києва. Олексій Кожушко посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя» у 2024-му.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала дружина Юлія Леонідівна, донька Яна Олексіївна та теща Жанна Дмитрівна.

Володимир ТОДОР - житель села Вовковиї, Демидівської тергромади. Закінчив 9 класів місцевої школи та вище професійне училище №25 за спеціальністю столяр. Після навчання проходив службу в армії. Працював на будівництві. У 2014 році був учасником антитерористичної операції на сході країни. Заочно навчався в Національному університеті "Львівська політехніка" за спеціальністю "Інженер-будівельник". Коли Володимир навчався на останньому курсі – розпочалось повномасштабне вторгнення і він одразу долучився до лав Збройних Сил України. У 2022 командував десантно-штурмовим взводом 80 окремої десантно-штурмової Галицької бригади на Донеччині. У 2022 році керував десантно-штурмовим взводом на Донеччині, зокрема в районі Соледара та Кліщіївки. Особисто знищував живу силу й техніку окупантів, евакуйовував поранених під обстрілами. У січні 2023 року на Луганщині його передова група зайняла ворожий ВОП, знищивши 19 загарбників. Володимир Тодор особисто стримував контратаку ворога, знищив чотирьох окупантів та бойову машину піхоти, але під час цього бою зник безвісти. Воїн визнаний загиблим Демидівським судом. Указом Президента України йому присвоєно звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Ще під час служби - 4 серпня 2022-го року указом Президент України  Володимира ТОДОРА було нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня. На жаль, Володимир не зміг отримати високу державну нагороду. Сьогодні маємо за честь вручити її мамі Володимира.

Орден «За мужність» ІІ ступеня вручили мамі Тетяні Миколаївні та сестра Катерина Сергіївна.

Роман ЧАЙКА - житель Смиги. Народився в селі Турковичі, Тараканівської громади. Закінчив Мильчанську загальноосвітню школу та Рівненський аграрний коледж, де здобув спеціальність – комерційна діяльність. Після вступив на факультет економіки підприємства. У 2011-2012 роках проходив строкову службу. Служив у військово-морських силах у містах Севастополь та Євпаторія, і у селі Наумовка. Після закінчення служби, у 2014 році здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємства». З 2014 по 2019 працював на підприємстві «Гюалос», а з 2019-го займав посаду «Інженера з ремонту» на підприємстві «Склоресурс». Із початком повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Проходив військову службу у складі 57 окремого батальйону 104 окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Там виконував обовʼязки командира інженерно-саперного взводу. Під час виконання бойового завдання отримав важке поранення. Воїн помер 12 жовтня 2024 року у лікарні.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Ілоні Володимирівні, сину Давиду та мамі Неонілі Іванівні.

Олександр ЛОМАНЦЕВ– житель села Варковичі. Народився в місті Донецьк. Закінчив Єлизаветівський заклад загальної середньої освіти I –III ступенів. Потім працював на фермі різноробочим. Олександр полюбляв рибалити, захоплювався образотворчим мистецтвом. Восени 2024 разом із мамою змушені були покинути рідну домівку на Донеччині та переїхати до села Варковичі. До лав Збройних Сил України вступив у серпні 2024-го. Служив стрільцем-помічником штурмового батальйону. Воїн загинув 21 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Курській області.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили мамі Тетяні Павлівні.

Віталій ДЕЩИНСЬКИЙ Іванович – житель села Варковичі. Закінчив місцеву школу, потім продовжив навчання в Мирогощанському коледжі, де здобув спеціальність «Механіка». Працював в Управлінні виробничо-технологічної комплектації Рівненського облавтодору. До лав Збройних Сил України долучився восени 2023 року. На службі отримав звання старшого сержанта. Побратими відгукуються про Віталія як про людину слова, доброзичливого і завжди готового прийти на допомогу. Воїн загинув 28 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала дружина Руслана Дмитрівна, доньки Ангеліна та Вікторія.

Нагороди вручили начальник Дубенської районної військової адміністрації Всеволод Пекарський, т.в.о. заступника начальника Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Михайло Іллін, голова Козинської сільської ради Іван Школяр, голова Смизької селищної ради Олександр Федоров, заступник голови Привільненської сільської ради Роман Мулик, голова Повчанської сільської ради Інна Іванюк, голова Мирогощанської сільської ради Надія Чух, голова Варковицької сільської  ради Юрій Парфенюк, секретар Радивилівської міської ради Інна Герасимчук, голова Вербської сільської ради Каміла Котвінська, голова Демидівської селищної ради Сергій Радченко.

Їхні імена — у нашій пам’яті… Їхні шеврони — поряд з шевронами побратимів…

Назавжди в строю...