#Історії_війни_Дубенщина

Родину Ірини та Сергія Швора по праву можна вважати багатодітною: разом із трьома рідними тут виховують іще сімох діток, мають і трьох онуків.

Історія їхнього будинку сімейного типу почалась понад двадцять років тому. Саме тоді, маючи вже двох власних діток, вирішили взяти під опіку дитину із дитячого будинку. Обирали серцем. Пригадують, коли вперше побачили свою маленьку Оленку (яку прийняли в родину першою), вона сиділа осторонь від інших діток і самостійно бавилась. Відчули – дитина їхня.

Про кожне поповнення в сім'ї завжди радились із дітьми, адже переконані: такі важливі рішення родина має приймати спільно.

До війни мешкали в Олешках, на Херсонщині. Тут для їхнього будинку сімейного типу держава придбала житло. Просторий дім облаштовували з любов’ю, кожна дитина мала власну кімнату. Ірина працювала медсестрою в лікарні, Сергій – рятувальник. Аби дати дітям усе необхідне займались сільським господарством – вирощували курей, продавали овочі.

Ранок 24 лютого запам’ятають на все життя: зателефонував старший син сказавши, що розпочалась війна - треба тікати. Швидко побудили дітей, зібрали найнеобхідніше, документи та єдине фото, на якому вся їхня дружня родина у повному складі (прим. – на першому фото).

Куди їхати питань не виникало: Сергій родом із Дубна, тут живе його мама. Саме її двохкімнатне помешкання у перші дні війни стало другим домом для 14 біженців із Херсонщини та Київщини (там жили та навчались старші доньки родини).

У нас була можливість виїхати за кордон. – каже Сергій. – Нам, як будинку сімейного типу, пропонували виїхати в Румунію. Подякували, та не поїхали. Діти тут в безпеці, та ми хочемо жити в Україні, на своїй землі.

У Дубні, як будинок сімейного типу, стали на облік в міську службу у справах дітей. Нині орендують окреме житло, поступово вирішують побутові питання. Діти пішли в місцеві школи, за інтересами відвідують на гуртки. Дівчата-студентки дистанційно навчаються в Одеському та Білоцерківському вишах.

На Херсонщині ми завжди старались допомогти іншим. – розповідає Ірина. – У 2014-му в нашу лікарню на роботу влаштувалась лікарка із Донеччини. Тоді в її місто прийшла війна. Ми привезли їм овочів, купили постіль, передали одяг для діток – що змогли. А тепер так само допомагають вже нам. Знаєте, якщо ти робиш добро, воно обов’язково повернеться. Бог все бачить.

Родина висловлює слова вдячності владі та жителям міста Дубно за гостинність, турботу й підтримку, які щоденно відчувають. Про рідні Олешки згадують із хвилюванням – там в родини залишились друзі й знайомі. За майно не хвилюються, бо усе найцінніше – діти та внуки – в безпеці. Лиш розкидані долею по містах України та Німеччини…

Нині найбільша мрія родини Швора – знову зібратись разом, усією великою та дружньою родиною під мирним небо України.

П. М. після п'ятничних новин про звільнення Херсону впевнені: незабаром український прапор замайорить й над Олешками.