Під хештегом #Історії_війни_Дубенщина сьогодні розповім про нашого земляка Дениса, чиє життя війна чітко розділилось на «до» та «після».

Чоловіку 40. У цивільному житті працював електрогазозварювальником на одному із заводів Дубна, по тому їздив на будівельні роботи за кордон. До лав Збройних Сил України Дениса мобілізували навесні 2023-го.

Пройшовши місячне навчання у Великобританії, із 95-ї перевели у 81-шу окрему аеромобільну бригаду десантно-штурмових військ. У Краматорську отримали бойове розпорядження в район Білогорівки. Там, практично в повному оточенні, утримували стратегічну позицію біля річки.

- Коли тільки прибув на позицію, запитав в хлопців де саме «оркі» сидять. То мені відповіли, що отам, звідки прийшов, наші. Все інше, що бачу по колу, вороги. – пригадує Денис. – Перші три дні було найстрашніше, повне пекло. росіяни спочатку виснажують, годинами обстрілюючи зі всього, що можна. А потім штурмують. З часом звикаєш і до цього.

В таких умовах провели майже місяць, та з позиції не відступили. Після кожного денного обстрілу військовослужбовці ночами працювали над відновленням розбитого.

Один із нападів ворога ледь не вартував Денису життя. Військовий отримав важку контузію. Довгий час не міг ходити і навіть розмовляти.

Після тривалого лікування у Клеванському військовому госпіталі, чоловік повернувся на службу в ЗСУ. Сьогодні він солдат у взводі охорони Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

- Війна – це дуже страшно. Але позиції треба тримати, інакше вони будуть тут, в нас. Ми ж там стоїмо заради наших рідних і близьких. Так має бути!