Віктору - 47 років. Чоловік проживає в Радивилові, має дружину та дорослого сина. Він здобув дві вищі освіти, багато років працював екологом, певний час очолював Радивилівську районну екологічну інспекцію.

Маючи активну громадську позицію брав участь у Революції Гідності, був учасником самооборони Майдану - входив до 3-ї сотні. Потім, у 2015-му, добровільно вступив до лав батальйону оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, де вже служило більшість його товаришів із Самооборони.

Впродовж 2018-2019 років служив у роті глибинної розвідки та в роті вогневої підтримки 130-го окремого розвідувального батальйону. Через роботу в екологічній сфері отримав позивний «Еколог».

24 лютого, у перший день широкомасштабного вторгнення, пішов до військкомату. Служив у роті охорони. Оскільки мав бойовий досвід, то спочатку навчав новобранців.

- Я твердо вирішив, що потрібно йти захищати нашу державу. Багато хлопців тоді пішло, в перші дні повномасштабної війни у військкоматі черги були», - згадує про ті події ветеран.

Потім Віктор Левківський служив у 68-ій окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша, яка з перших днів була на найгарячіших напрямках.

 - І позиції тримали, і під час наступу в штурм йшли. Був у складі штурмової групи, по 6 людей, «термітами» називалися. Спочатку потрапив у протитанкову роту, був оператором і «Джавелінів», і «Стугни» - протитанкових комплексів. Влітку 2023 року почали готуватися до контрнаступу. І з складу нашої протитанкової роти зробили три штурмові групи по 6 людей. У своїй групі був кулеметником», - розповідає «Еколог».

Під час звільнення населеного пункту Благодатне відбувся найскладніший для Віктора бій. Йшов контрнаступ. Українські розвідники виявили ворожу групу і прийшло завдання про її ліквідацію.

- Пересувалися на американському бронеавтомобілі MaxxPro. Техніка дуже потужна, добре захищена. На завданні сповна оцінили якість броні. Поїхали фактично в тил противника, зачистили цю групу. Надійшла команда зайняти оборону, але прилетів їхній дрон і визначив наше місце розташування. І майже моментально «прилетіло» по позиції. Потім хлопці розказували, що хвилин 10 був без свідомості. Як отямився, то нічого не чув. Не було взагалі ніяких відчуттів, лише глухота, повна глухота. Дістався до товариша, який знаходився поруч і побачив, що йому вже допомога не потрібна…. Потім десь далеко (як мені здавалося) почув звук рації. Поліз на той звук і побачив решту побратимів зі своєї групи. Всі лежали, присипані землею, чорні, тільки очі блищали. В командира групи на грудях лежала ця рація. Передав своїм, що маємо «200-их» і «300-тих», треба евакуація. Водночас розумів, що ми в тилу ворога, й витягнути нас буде проблематично. Тоді ворог відступав і в нього був один тільки шлях: іти через нас. Окупанти вже впритул наближалися, по нас вівся вогонь десь метрів із 50-ти».

Віктор наклав турнікет на поранену ногу командиру та поліз до бронемашини. Вона була побита, пробиті всі шини, але завдяки своїй броні витримала і завелась. Забрали всіх поранених. Їхали повільно, потім дрон «підхопив», показував дорогу, адже в основному територія була замінована, треба було добре знати шлях. Тоді їхній групі з 6 людей вдалося знищити більше 30-ти ворогів.

На жаль, це завдання стало останнім для двох побратимів «Еколога» - їхні поранення були не сумісні з життям…

Віктор впевнений, що вижити у складній ситуації допоміг Бог та молитви рідних.

- Це Бог допоміг нам. Особисто за мене 100 відсотків молилися рідні та близькі. Допомагали їхні молитви, інакше шансів не було вижити. Це точно було Боже провидіння, бо у найважчі хвилини все холодно усвідомлював, жодної секунди не втратив дарма. Не зважаючи на важкі поранення, відчуття болю не було. Була чітка концентрація, чіткі дії», - згадує ті події старший солдат Левківський.

Через важкі поранення, які чоловік отримав під час бойового завдання, військовослужбовець завершив службу. У Віктора Левківського дев’ять нагород. Найдорожчим для ветерана є почесний нагрудний знак «Золотий хрест», який він отримав за виявлену мужність та успішне виконання завдань під час крайнього бою.

Зараз чоловік проходить лікування. У зв’язку з інвалідністю був змушений покинути роботу еколога.

Ветеран не втрачає оптимізму: «Все буде Україна! Де правда, там і Перемога».