До початку повномасштабного вторгнення росії люди жили звичними клопотами: робота, дім, навчання у школі. 

24 лютого усе змінилося… Вікторія пригадує, як вранці до неї почали телефонувати рідні, кажучи, мабуть, найстрашніші слова у житті: «Почалась війна». Шок та паніка змінились рішучістю: треба думати про безпеку дітей. Найменшому – Андріану – на той момент було лиш 8 місяців. 

У перші дні війни виїхати з Харкова було не можливо, майже місяць від обстрілів ховались у підвалі будинку свекрухи. Згодом вдалося втекти на північ області. Їхали в бусі,  вікна якого заклали подушками та матрацами, аби не поранило осколками. Майже всі заощадження, які родина збирала на навчання дітей у "вишах", пішли на оренду житла й купівлю найнеобхіднішого.

На початку літа повернулись до Харкова. 

- Місто змінилось! – каже Вікторія. – Тут ракети летять, а тут – комунальники прибирають. Незважаючи на масштабні руйнування усі працюють, розбирають завали, щось ремонтують… Змінились і люди. Стали добріші один до одного, більш чуйні.

Рішення про евакуацію до рідних на Рівненщину прийняли у день, коли в двір їхнього будинку прилетіла ракета. Діти дивом залишились цілими: за кілька хвилин до «прильоту» Вікторія покликала їх додому. Та постраждали їхні друзі, що лишились бавитись у дворі….

У Млинові Вікторія не була кілька років, каже - селище змінилось на краще. Майже одразу вдалось знайти окремий будинок. Добрі люди подарували дитяче ліжечко, вдалось знайти й візочок. 

- Знаєте, тут хороші люди, відкриті та щирі. Від нашої родини хочу подякувати усім, хто нам допомагав. А також Млинівській селищній раді та місцевій організації Червоного Хреста, дуже нас підтримали!

Як тільки закінчиться війна родина планує повернутись до Харкова, який люблять усім серцем. А в батьківському чаті школи, де навчаються старші діти, вже домовились засадити усю територію школи квітами – на честь ПЕРЕМОГИ!