На Дубенщині вручили посмертні нагороди полеглих Героїв їхнім рідним
Чотири роки від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну — час, що вимірюється не днями, а іменами наших Героїв… 24 лютого начальник Дубенської РВА Всеволод Пекарський спільно із представниками Дубенського РТЦК та СП, військових частин та територіальних громад району, вручив високі державні та військові нагороди загиблих воїнів їхнім рідним. Це нагадування кожному з нас про ціну, яку Дубенщина платить за мирні ранки.
Медаллю «Захиснику Відчизни» (посмертно) нагороджено молодшого сержанта Юрія ВАЩУКА.
Млинівчанин Юрій «Малий» Ващук строкову військову службу проходив в Національній гвардії України. У 2023 році вже підписав контракт на проходження військової служби у складі 15-ї бригади оперативного призначення імені Героя України лейтенанта Богдана Завади, відомої як «Кара-Даг». У лютому 2025 року підрозділ, у якому служив Юрій, проходив навчання на запорізькому полігоні, який зазнав ворожого ракетного обстрілу. Внаслідок поранення військовослужбовця евакуювали до госпіталю, однак його серце не витримало. Воїн помер 26 лютого 2025 року.
У серпні 2025 року Юрія Ващука посмертно нагородили відзнакою НГУ «За незламність». 24 лютого 2026 року мамі Марії Миколаївні та сестрі Юлії вручили ще одну державну нагороду – Медаль «Захиснику Вітчизни».
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено солдата Василя МЕЛЬНИЧУКА.
Василь Мельничук проживав у селі Посників Млинівської громади. У листопаді 2023 року в складі 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону чоловік долучився до лав ЗСУ. Стрілець-санітар, виконував бойові завдання на території Донецької та Харківської областей. З 22 березня 2024 року військовий вважався зниклим безвісти, в лютому 2025 року підтвердилась його загибель. Воїн загинув внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Веселе Донецької області.
Орден отримали донька Оксана Василівна, зять Дмитро Миколайович та внук Матвій.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено старшого матроса Дмитра ДРАЧУКА.
Житель Острожця Дмитро «Дімич» ДРАЧУК був призваний до лав ЗСУ у березні 2023 року. Службу проходив у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти на посаді навідника самохідної артилерійської установки. Воїн швидко опанував артилерійську справу, його бойовий шлях пролягав через найскладніші ділянки фронту. 109 днів провів безпосередньо на передовій. У грудні 2023 року Дмитра було поранено. Майже через рік, пройшовши реабілітацію та відновлення, захисник повернувся до виконання бойових завдань на Донеччині. 12 січня 2025 року військовослужбовець отримав важке поранення поблизу населеного пункту Андріївка. Протягом трьох діб лікарі боролися за життя Героя, однак отримані поранення виявилися несумісними з життям. Дмитро помер 15 січня 2025 року у лікарні.
Орден отримали мама Ольга Василівна та дружина Марія Анатоліївна.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено солдата Романа ПРИСТУПУ.
Роман також був жителем Острожця. У травні 2022 року долучився до лав ЗСУ, служив у 25-му батальйоні 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура». Герой мужньо захищав Батьківщину від російських окупантів. У березні 2024 року під час виконання бойового завдання Роман Приступа зник безвісти. Понад дев’ять місяців рідні жили між надією та очікуванням. На жаль, 11 грудня 2024 року було підтверджено загибель захисника. Роман загинув 14 березня 2024 року під час виконання бойового завдання.
Орден отримав тато Василь Ростиславович.
Памʼятною відзнакою 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно) нагороджено Василя УСТИМЧУКА.
Василь Устимчук був жителем села Уїздці Острожецької громади. Із початком повномасштабного вторгнення росії без вагань став до лав захисників України. Службу проходив у складі 14-ї окремої механізованої бригади ім.князя Романа Великого. Разом із побратимами виконував завдання у зоні активних бойових дій. Свій останній бій воїн прийняв 29 серпня 2024 року. Василь Устимчук загину внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Першотравневе Харківської області.
Памʼятну відзнаку отримали дружина Оксана Василівна та син Микола Васильович.
Орденом «Хрест Героя» (посмертно) нагороджено солдата Олексія ЦІХОЦЬКОГО.
Олексій проживав у селі Малин Остожецької громади. Герой долучився до лав Збройних Сил України на початку повномасштабного вторгнення росії. Захисник служив у 92-у окремому протитанковому батальйоні. Разом із побратимами він виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту. Воїн загинув 22 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Нова Полтавка Донецької області.
Орден отримала дружина Наталія Григорівна
Памʼятною відзнакою 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого «Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно) нагороджений Юрій ВОРОБЕЙ.
Житель села П'яннє Острожецької громади на захист України став у червні 2022 року. Проходив службу у складі 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Харківському напрямку. У листопаді 2023 року Юрія перевели до Другого стрілецького батальйону, служив гранатометником першого стрілецького відділення. Брав участь у бойових діях на найскладніших ділянках фронту. Наш земляк загинув 17 лютого 2024 року внаслідок мінометного обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вільшана Харківської області.
Памʼятну відзнаку отримали сини Олександр та Андрій, брат Володимир та невістка Марія.
Андрій КАПАЦИН був уродженцем міста Могилів-Подільський Вінницької області. Разом із сім’єю проживав у селі Птича Тараканівської громади. У березні 2022 року чоловік долучився до лав ЗСУ, проходив службу у складі відділення 135-ї роти охорони. Брав участь у бойових діях поблизу населеного пункту Кринки на Херсонщині, згодом, у складі зведеної стрілецької бригади, воював на Харківщині. Під час проходження військової служби Андрій Капацин був нагороджений медаллю «Залізний хрест» Міністерства оборони України та нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача ЗСУ. Воїн загинув 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого удару FPV-дрона поблизу міста Вовчанськ Харківської області. Андрія Олексійовича посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатантський хрест».
24 лютого Андрія Капацина відзначено ще однією державною нагородою – відзнакою Президента України «За оборону України» (посмертно). Її отримали дружина Іванна Валентинівна, донька Христина та син Артем, мама Ольга Миколаївна
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено молодшого сержанта Михайла КОЛИНЮКА.
Михайло був жителем села Дитиничі Тараканівської громади. З перших днів війни чоловік займався волонтерською діяльністю, допомагав військовослужбовцям. Згодом вступив до тероборони, а в жовтні 2022 року – до ЗСУ. Захисник проходив службу у складі 63-ї окремої механізованої бригади, служив на посаді командира другого механізованого відділення. Брав участь у бойових діях на Лиманському напрямку, у Херсонській області, у надскладних умовах боронив міста Бахмут і Костянтинівку. Свій останній бій воїн прийняв 20 липня 2023 року поблизу села Діброва Луганської області.
Орден отримала дружина Іванна Василівна.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено ще одного жителя Дитинич – солдата Василя ПИЛИПЧУКА.
Чоловік доєднався до лав ЗСУ у грудні 2022 року, проходив службу у складі 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади. Василь Вікторович пройшов підготовку на навідника бойової машини піхоти Marder у Німеччині. У жовтні 2024 року воїна перевели до мотопіхотного батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», до підрозділу безпілотних літальних апаратів «Барні», де він служив оператором БПЛА. За службу Василя Пилипчука було представлено до нагороди — почесного нагрудного знака «Золотий хрест», однієї з найвищих відзнак Головнокомандувача ЗСУ. На жаль, отримати нагороду особисто чоловік так і не встиг. Воїн загинув 30 липня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Виїмка Донецької області.
«Золотий хрест» вручили батькам Героя вже після його загибелі. А 24 лютого 2026 року мамі Любові Степанівні й тату Віктору Федоровичу вручили ще одну нагороду сина - Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Житель Боремля Микола ВИШНЕВСЬКИЙ на захист України став ще у 2020 році. Службу розпочав у лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. З липня 2023 року захисник брав участь у бойових діях у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Обіймав посаду стрільця мотопіхотного відділення мотопіхотної роти. Разом із побратимами Микола Анатолійович виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту. Воїн загинув 30 липня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Виїмка Донецької області.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили сестрі Юлії Анатоліївні та племінниці Діані.
Такою ж відзнакою - Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – нагороджено солдата Михайла КОБЛЮКА із села Камʼянка Вербської громади.
До лав ЗСУ чоловік долучився у листопаді 2022 року, проходив службу у складі 25-го окремого штурмового батальйону на посаді гранатометника. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші ділянки фронту, разом із побратимами виконував завдання у складних умовах, під постійними обстрілами, залишаючись вірним присязі та народу України. Воїн загинув 17 серпня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області.
Орден отримали мама Віра Петрівна.
Віктор МЕЛЬНИК проживав у селі Левʼятин Радивилівської громади. У серпні 2022 року долучився до лав ЗСУ, військову службу проходив у складі 77-ї окремої аеромобільної бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання у зоні активних бойових дій. За час служби воїна відзначили подяками командира 77-ї окремої аеромобільної бригади та відзнакою командувача Збройних Сил України «За звитягу». Тривалий час Віктор Григорович вважався зниклим безвісти. Згодом підтвердилось, що воїн загинув 16 квітня 2023 року внаслідок артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу міста Бахмут Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), яким відзначено Героя, отримала дружина Людмила Вʼячеславівна.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно нагороджено солдата Сергія ПІДФЕДЬКА із села Немирівка Радивилівської громади.
У 2024 році чоловік долучився до лав Збройних Сил України. Захисник проходив військову службу у складі 44-ї окремої механізованої бригади на посаді гранатометника. Брав участь у бойових діях на найскладніших ділянках фронту. Свій останній бій воїн прийняв на Крамарському напрямку. Він загинув 5 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) сина вручили мамі Ользі Олегівні.
Роман ДОМЕРЕЦЬКИЙ проживав у селі Приски Радивилівської громади. Після завершення навчання долучився до лав ЗСУ, проходив військову службу у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила на посаді оператора відділення безпілотних авіаційних комплексів. Загинув захисник 16 квітня 2025 року внаслідок удару ворожого БПЛА під час виконання бойового завдання поблизу міста Часів Яр Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), яким нагороджено солдата Романа Домерецького, вручили мамі Галині Миколаївні.
Ще один житель Радивилівської громади, Юрій КУРИЛО контракт на службу в ЗСУ підписав у лютому 2021 року. На початку повномасштабного вторгнення росії продовжив захищати державу у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Юрій обіймав посаду командира керованого мінування І інженерно-саперного взводу. За роки служби молодшого сержанта нагородили низкою відзнак, серед яких: «Золотий хрест», «За жертовність і любов до України», «Хрест хоробрих», «Золотий лев», «За оборону міста Бахмута», «За службу та звитягу» ІІІ ступеня, «Захисники сходу». Воїн загинув 30 січня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Часів Яр Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили мамі Ользі Анатоліївні.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено молодшого сержанта Миколу ПЕТРОНЮКА із села Студянка Смизької громади.
Його військовий шлях розпочався у 2015 році під час АТО/ООС. Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, виконував бойові завдання у складі мінометного розрахунку. Після завершення служби Микола демобілізувався, але на початку повномасштабного вторгнення росії знову став на захист країни. Службу проходив у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила на посаді командира мінометного розрахунку. За роки служби став досвідченим і професійним мінометником. Брав участь у боях за місто Попасна, у звільненні Херсонської області, в обороні міст Соледар, Бахмут, Торецьк, Нью-Йорк та Часів Яр. За відданість та відвагу неодноразово отримував бригадні нагороди, був відзначений нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Хрест Хоробрих». Воїн загинув 1 квітня 2025 року внаслідок удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання поблизу села Майське Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримали дружина Тетяна Анатоліївна.
Дубенчанин Серій ПАЩУК до лав Збройних Сил України долучився у квітні 2022 року. Службу проходив у складі 33-ї окремої механізованої бригади, брав участь у бойових діях на найскладніших ділянках фронту. Тривалий період Сергій Пащук вважався зниклим безвісти. Воїн загинув 6 листопада 2024 року внаслідок стрілецького бою під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Побєда Донецької області.
24 лютого батькам Сергія Пащука – мамі Аллі Семенівні й тату Віталію В’ячеславовичу - вручили Орден «Полеглого воїна» (посмертно).
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) відзначено солдата - дубенчанина Олександра ПОБЕРЕЖНОГО.
До війни Олександр працював електриком у комунальному підприємстві «Дубноводоканал». До лав Збройних Сил України долучився у листопаді 2023. Службу проходив у складі 28-ї окремої механізованої бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання на найскладніших напрямках фронту. Тривалий час Олександр Побережний вважався зниклим безвісти. Воїн загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Курдюмівка Донецької області.
Орден сина вручили мамі, Ніні Демʼянівні.
Сергій «Вуж» СИДОРЧУК був жителем села Іваннє Привільненської територіальної громади. У мирному житті працював у будівельній сфері, а з липня 2024 року став на захист України. Проходив військову службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. У січні 2025 року, під час виконання бойових завдань на Курському напрямку, зв’язок із Сергієм було втрачено. Упродовж року воїн вважався зниклим безвісти, однак згодом підтвердилась його смерть. Воїн загинув 6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання. За службу був нагороджений високою державною відзнакою, яку, на жаль, не встиг отримати особисто.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким нагороджено солдата СИДОРЧУКА Сергія Миколайовича, отримали дружина Наталія Олександрівна, донька Соломія та син Андрій.
Василь МАРЦІВ проживав у селі Придорожне Привільненської тергромади. Після завершення навчання працював електриком, але у найскладніший для країни час став на захист її кордонів. Свій військовий шлях Василь розпочав у 2015-му під час проведення АТО/ООС. Пройшов складний бойовий шлях у складі п’яти військових частин. Відзначений державними та відомчими нагородами – орденом «За участь в антитерористичній операції» та відзнакою «Операція об’єднаних сил. За звитягу та вірність». З початком повномасштабного Василь продовжив боронити нашу державу вже у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Воїн загинув 24 березня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мирне. На жаль, забрати тіло полеглого Героя додому не вдалося...
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), яким відзначено старшого солдата МАРЦІВА Василя Павловича, отримала дружина Любов Віталіївна.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено солдата Івана БУДЯ із села Вовковиї Демидівської громади.
На початку літа 2023 року Іван Володимирович долучився до лав Збройних Сил України. Проходив службу у складі 25-го окремого штурмового батальйону на посаді водія штурмової роти. Герой виконував бойові завдання на території Донецької та Харківської областей. Іван Будь загинув 22 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Степове Донецької області.
Орден отримали дружина Інна Вікторівна, донька Яна, мама Людмила Василівна, сестра Марія Володимирівна та бабуся Надія Вікторівна.
Володимир РЕГЕЗА проживав у селі Баранне Крупецької тергромади.
Із початком повномасштабного вторгнення росії став на захист українських кордонів у лавах Збройних Сил України. У березні 2025-го переведений до 43-ї окремої механізованої бригади на посаду стрільця. Воїн загинув 15 квітня 2025 року внаслідок влучання ворожого дрону під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Степова Харківської області.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), яким нагороджено рядового РЕГЕЗУ Володимира Васильовича, отримали мама Людмила Олександрівна, тато Василь Леонідович, сестри Лілія та Тетяна.
Житель Підлозців Іван ГНАТІВ військовий шлях розпочався у 2015 році — став на захист територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції на Донеччині.
У червні 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, знову долучився до лав ЗСУ. Проходив службу у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на посаді помічника гранатометника. Воїн загинув 26 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вільшана Харківської області.
Рядового ГНАТІВА Івана Івановича відзначено пам’ятною відзнакою 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Князівський хрест Героя «Навіки в строю» (посмертно). Нагороду отримала донька Анастасія з тіткою Валентиною.
Житель Повчі Василь ПАВЛІВ перед початком повномасштабного вторгнення працював на Дубенському заводі гумово-технічних виробів. До лав Збройних Сил України долучився у березні 2022-го. Проходив службу у складі 46-ї окремої аеромобільної Подільської десантно-штурмової бригади. Воїн загинув 5 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. За мужність і самопожертву його посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатантський хрест».
24 лютого рідним Василя ПАВЛІВА передано ще одну високу нагороду - Орден «Хрест Героя» (посмертно). Відзнаку отримали дружина Людмила Миколаївна, доньки Дарина та Марія.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено штаб старшину БАБІЧЕВА Андрія Олексійовича.
Чоловік родом із Кіровоградщини, з родиною проживав у селі Зелений Гай Варковицької тергромади. У 2012 році закінчив Академію військово-морських сил імені П. С. Нахімова, здобув кваліфікацію суднового механіка.
У 2014 році, під час окупації Криму, разом із командою корабля потрапив у полон. Андрій Олексійович залишився вірним Україні: у березні 2014 року, отримавши дозвіл залишити тимчасово окуповану територію, повернувся на підконтрольну нашій державі територію. Мав понад 25 років військового стажу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України. Воїн загинув 29 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання в Одеській області.
Орден отримала дружина Олена Олексіївна та син Матвій.
Світла пам'ять полеглим за Україну…
