Вперше їх, як вимушених переселенців, зустрів Харків. Це був 2014-й. У минулому бухгалтер із 15-тирічним стажем, Наталя перекваліфікувалась на швею. Шити любила з юності, тож нова робота була в задоволення. Чоловік Наталі Володимир теж влаштувався на роботу: працював електриком та сантахніком. В орендованому помешканні потроху облаштовували побут. Молодший син пішов до першого класу, старший вступив до вишу.

Навесні 2022-го їхній, здавалось би, усталений спосіб життя знову зруйнувала росія… Через постійні обстріли Харкова люди змушені були шукати безпечнішого прихистку. Ним для родини Наталі став дім товариша чоловіка в одному із сіл на Дубенщині. У знайомих жили 4 місяці, за цей час знайшли дім, поступово виплачують за нього кошти. Разом з родиною живе мама Наталі, а кілька місяців тому переїхала сестра із дванадцятирічним сином. Разом вчаться жити по новому, підтримують та допомагають один одному.

- Я не знаю чи вцілів наш будинок в Єнакієво, місто окуповано… Мама жила біля Куп’янська. Коли їхнє село було в окупації то її будинок повністю пограбували. Винесли навіть вікна та двері… Не знаю чи буде куди повернутись після перемоги, тож облаштовуємо своє життя тут. Маємо свій дім, свою фортецю.

Нині Наталя працює в місцевому відділенні Укрпошти. Роботу порадили люди, їй подобається. Восьмирічний Денис навчається у третьому класі місцевої школи. Старший Ярослав – повернувся до Харкова, працює і завершує навчання. Володимир вже на пенсії, приводить до ладу будинок.

Жінка займає активну громадську позицію, є членом ради ВПО Дубенського району. За час переїзду на Дубенщину потоваришувала із багатьма вимушеними переселенцями. Каже, що вони, як ніхто, розуміють труднощі один одного. А разом можна зробити багато добрих справ.