Рідним зниклого безвісти та полеглих за Україну жителів Дубенщини вручили державні нагороди
1344-а доба героїчного спротиву та одинадцятий рік боротьби за право бути українцем, жити на рідній землі, мати свою мову та ідентичність. Цей день - про пам’ять та шану до Тих, хто відстоював це право ціною власного життя…
У Дубенській райдержадміністрації відбулась церемонія вручення державних нагород рідним зниклих безвісти та полеглих Героїв-земляків. Кожна із цих нагород – символ відданості, мужності та віри в перемогу. Так, за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку — відповідно до Указу Президента України — відзначено шістнадцять Захисників з Дубенщини.
Михайло КЛИМЮК — житель міста Дубно. Закінчив місцеву школу №8 та Мирогощанський аграрний коледж. Працював у державній службі охорони, а згодом певний час — за кордоном. З початком повномасштабного вторгнення Михайло повернувся в Україну та працював на підприємстві «Хімія парк». До лав Збройних Сил України долучився у червні 2024-го. Служив на посаді водія відділення гранатометного взводу десантно-штурмового батальйону. Загинув воїн 4 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курщині.
Відзнаки Героя – Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та медаль «За військову службу Україні» – вручили дружині Анні Василівні, мамі Галині Павлівні і тату Василю Миколайовичу.
Віталій «Кулачок» БУЛАЧОК народився у селі Миляч Дубровицького району. У 2016 році закінчив Дубенський фаховий коледж культури та мистецтв. По тому – проходив військову службу у 229-му об’єднаному центрі забезпечення військової частини А****. Після служби жив у місті Дубно, працював у відділенні «Нової Пошти», а згодом — на «Склоресурсі». У лютому 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, Віталій долучився до лав ЗСУ. Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого на посаді солдата-розвідника. Загинув воїн 7 лютого 2024 року в результаті ворожого обстрілу на Харківщині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Ірині Сергіївні та доньці Уляні.
Дубенчанин Андрій ЛАГНЮК закінчив гімназію №2, а професійну освіту здобув у Дубенському професійно-технічному училищі №27. У 2006 році завершив навчання у Львівській національній академії ветеринарної медицини імені Степана Гжицького. Після здобуття освіти проходив строкову військову службу. З початком повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, Андрій долучився до лав Збройних Сил України. Служив на посаді командира механізованого взводу механізованої роти, з гідністю виконуючи бойові завдання. Загинув воїн 25 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Курщині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) передали дружині Любові, доньці Андріані, сину Іллі та мамі Валентині Миколаївні.
Юрій ГОРЛАЙЧУК був дубенчанином, закінчив місцеву школу №3. Після навчання працював будівельником. До лав Збройних Сил України долучився у жовтні 2024-го. Служив на посаді гранатометника десантно-штурмового батальйону. Юрій самостійно виховував двох доньок та сина. Він був доброю та щирою людиною, надійним побратимом. Воїн загинув 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили мамі Любові Олексіївні та сину Віталію.
Вадим БОРТНІК родом із села Дерев’яне на Рівненщині. Закінчив Рівненську середню школу №8 та ліцей, де здобув спеціальність зварювальника. Працював на виробництві. До лав ЗСУ Вадим долучився ще у 2015 році за контрактом. Брав участь в АТО, воював у Донецькій та Луганській областях у складі 43-ї окремої механізованої бригади. Вадим був навідником самохідної артилерійської установки «Піон». Згодом продовжив службу у 47-й окремій інженерній бригаді. У 2018 році частину передислокували до міста Рубіжне на Луганщині, де Вадим створив сім’ю. Коли зросла загроза бойових дій, він звільнився, щоб вивезти дружину й дітей у безпечне місце. Та вже у березні того ж року знову повернувся на фронт. Виконував бойові завдання на Донецькому, Херсонському та Одеському напрямках. Був неодноразово відзначений командуванням за мужність, сумлінність і високий професіоналізм. У 2025 році Вадима перевели до 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади, де він служив оператором дронів і воював на Сумському напрямку. Воїн загинув 14 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курщині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Марині Сергіївні, сину Кирилу та мамі Людмилі Анастасіївні.
Геннадій ПОЛУПАНОВ житель села Мирогоща Друга. Народився у місті Сєвєродонецьк, де закінчив місцеву школу та професійний будівельний ліцей. З 2010 по 2022 рік працював на Рубіжнянському хімічному заводі «Зоря». З початком повномасштабного вторгнення разом із батьками був вимушено переселений до Мирогощанської громади, де працював слюсарем-сантехніком на підприємстві «Дубномолоко». У квітні 2023 року Геннадій вступив до лав Збройних Сил України, служив у 13-му окремому десантно-штурмовому батальйоні імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Обіймав посаду водія гранатометного відділення. З липня 2023 року Геннадій вважався зниклим безвісти. Лише у січні 2025 року підтвердилася трагічна звістка про його загибель. Воїн загинув 12 липня 2023 року при виконанні бойового завдання під час ворожого артилерійського обстрілу на позиціях на Луганщині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили мамі Любові Володимирівні.
Віталій ПЕРЕТА — житель села Мокре, Мирогощанської громади. Закінчив місцеву школу, а у 1995 році навчався у Рівнебуді, де здобув професію столяра. Працював майстром у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. До лав Збройних Сил України долучився у травні 2023-го. Проходив навчання на полігоні в Тучині. А у червні 2023 розпочав на позиціях боронити Донеччину. У травні 2024 року отримав поранення біля населеного пункту Богданівка. Після лікування у Кременчуці та Клевані знову повернувся до побратимів — служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Там отримав позивний «Буйний». Згодом Віталія перевели у 5-ту окрему важку механізовану бригаду. Загинув воїн 1 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Медаль «За військову службу Україні» вручили дружині Любові Павлівні, сину Богдану та мамі Галині Антонівні.
Олександр ОМЕЛЬЧУК був жителем села П’яннє, Острожецької територіальної громади. Після завершення навчання в місцевій школі працював на будівництві. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист рідної землі. Під час виконання бойового завдання на Донеччині зазнав важких поранень. Тривалий час перебував на лікуванні у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні імені академіка Ющенка. 8 жовтня 2024 року серце воїна зупинилося. За особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті Батьківщини, Олександр Вячеславович Омельчук посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня у квітні 2025-го.
Сьогодні рідним полеглого Героя - дружині Вікторії Володимирівні та мамі Вікторії Мефодіївні – вручили ще одну відзнаку: орден «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).
Житель Острожця Володимир ОМЕЛЬЧУК розпочав свій трудовий шлях муляром у «Млинів Райагробуді». Вісімнадцять років чоловік присвятив службі в Острожецькій невоєнізованій пожежній частині №31. З 2013 по 2017 працював робітником із благоустрою в Острожецькому комунальному підприємстві. З 2017 року – в агрофірмі «Камаз-Агро». У лютому 2023 року долучився до лав Збройних Сил України. Проходив службу у мотопіхотному батальйоні 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, де виконував обов’язки стрільця мотопіхотного відділення. 8 лютого 2024 року Володимир отримав статус Учасника бойових дій. А вже через кілька днів — 13 лютого 2024 року — загинув під час оборонного бою на Донеччині. У серпні того ж року Володимира Омельчука посмертно нагороджено «Хрестом Героя».
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Оксані Михайлівні.
Олександр «Лом» ЛАКАТОШ був жителем села Мошків Млинівської тергромади. У 2006 році закінчив Новоселівську школу, а згодом здобув професію верстатника широкого профілю в Рівненському училищі №11. Працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури. Строкову службу проходив у легендарній 95-й окремій аеромобільній бригаді. Після служби повернувся до мирного життя і продовжив працювати на заводі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр без вагань став до лав Збройних Сил України — у лютому 2022 року. У складі розвідувального відділення, на посаді командира відділення та командира машини, він виконував бойові завдання у найгарячіших точках — Авдіївка, Херсон, Бахмут, Часів Яр, Куп’янськ, Торецьк. Загинув воїн 12 вересня 2024 року під час прильоту ворожої міни на позиції на Донеччині.
Орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Людмилі Володимирівні, сину Юрію та доньці Ірині.
Житель села Тур’я Смизької тергромади Олександр ФЕНЮК до війни працював у сільському господарстві, мав власну техніку, дбав про землю. Час від часу виїжджав на заробітки до Польщі, де працював у будівельній сфері. У лютому 2023 року Олександр став до лав Збройних Сил України, служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді, де служив на посаді стрільця. Бойові завдання виконував на Запорізькому напрямку. У складних умовах постійних обстрілів Олександр проявив справжню мужність, витримку і відданість присязі. Після численних контузій та поранень у грудні 2023 року проходив лікування у військовому госпіталі. А коли одужав, знову повернувся до побратимів. За проявлену відвагу та ініціативність був призначений на посаду старшого позиції. Проявивши виняткову мужність під час знищення ворожого підрозділу, він був представлений до ордена «За хоробрість у бою», проте, на жаль, не встиг його отримати… Воїн загинув 5 лютого 2025 року під час ворожого артилерійського обстрілу на Запоріжчині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Нелі Вікторівні та сину Богдану.
Юрій НЕВАДА був жителем села Княгинине Демидівської тергромади. Народився у багатодітній сім’ї. Закінчив 9 класів Княгининської загальноосвітньої школи. До повномасштабного вторгнення проживав у селі Бокійма. Працював на деревообробному підприємстві. Любив рибалити. Згодом долучився до лав Збройних Сил України. Служив на посаді старшого стрільця десантно-штурмової роти. Воїн загинув 25 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили брату Олександру Олександровичу.
Михайло БЕЗКОРОВАЙНИЙ – житель села Підзамче Радивилівської громади. Народився на Харківщині, у селі Барвінкове, де закінчив місцеву школу і працював на елеваторі. Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Михайло разом із родиною був змушений покинути рідне село, яке перебувало під постійними обстрілами. Оселився на Дубенщині, у селі Підзамче. У квітні 2023-го долучився до лав Збройних Сил України. Служив на посаді командира відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки. З початку березня 2024-го Михайло Олександрович вважався зниклим безвісти. На жаль, у кінці березня підтвердилася його загибель. Загинув воїн 5 березня 2024 року внаслідок штурмових дій з боку противника на Донеччині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Світлані Олександрівні та сину Максиму.
Віктор ПІЛІПАКА був жителем села Гайки-Ситенські Крупецької тергромади. Закінчив Ситненську середню школу, а згодом здобув професійну освіту в Радивилівському професійно-технічному училищі. Строкову службу проходив у Львові — у лавах Національної гвардії України.
У червні 2023 року став до лав Збройних Сил України, служив у складі 65-ї механізованої бригади. Віктор завжди підтримував своїх побратимів, був для них опорою. Життя воїна обірвалось 13 січня 2025 року в лікарні міста Запоріжжя від множинних поранень, які отримав під час виконання бойового завдання.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Оксані Миколаївні та сину Олександру.
Тарас ПІЩАЛЮК був жителем села Торговиця Підлозцівської тергромади. До війни працював у Луцьку на заводі «Kромберг енд Шуберт». До лав Збройних Сил України долучився у квітні 2023-го. Служив на посаді навідника десантно-штурмового взводу. Воїн мужньо боронив українські землі від ворога. З 30 червня 2023 року Тарас вважався зниклим безвісти. І лише через шістсот двадцять днів — 10 березня 2025 року — Національна поліція повідомила про співпадіння тесту ДНК. Було встановлено: Тарас Святославович Піщалюк загинув 30 червня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу міста Кремінна на Луганщині.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили дружині Марії Юріївні та мамі Людмила Олександрівні.
Ще одна державна нагорода цього дня була для воїна, який уже понад дев’ять місяців вважається безвісти зниклим...
Назар ШВЕД – житель міста Дубно. У 2015 році закінчив гімназію №8, займався танцями. У 2019-му здобув освіту у Львівському політехнічному університеті за спеціальністю «Радіотехнік». Працював кухарем у львівських ресторанах. Згодом опанував комп’ютерні технології й розпочав роботу в ІТ-компанії, де проявив себе як відповідальний і наполегливий фахівець. Назар вільно володів англійською та німецькою мовами. Любив музику, поезію та подорожі. До лав ЗСУ долучився у 2024 році, службу проходив у 5-й окремій важкій механізованій бригаді, оператор відділення збору та обробки інформації взводу розвідки і коригування. На жаль, солдат Назар Швед зник безвісти 7 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Андріївка на Донеччині. 14 червня 2025 року Назара Олеговича відзначено високою державною нагородою - Орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Орден отримала мама Раїса Василівна й тато Олег Іванович. Віримо, що Назар повернеться до рідних живим та здоровим.
Нагороди, спільно із начальником Дубенської військової адміністрації Всеволодом Пекарським, вручили начальник Дубенського РТЦК та СП Іван Карпович, керуючий справами, секретар виконавчого комітету Дубенської міської ради Микола Шубнік, голова Мирогощанської сільської ради Надія Чух, голова Острожецької сільської ради Тарас Гордійчук, керуюча справами виконавчого комітету Млинівської селищної ради Наталія Зух, голова Смизької селищної ради Олександр Федоров, заступник голови Демидівської селищної ради Анатолій Бондар, заступник голови Крупецької сільської ради Микола Бондар, голова Підлозцівської сільської ради Микола Костюкевич, заступник голови Радивилівської міської ради Олександр Пастух.
Завершився захід спільною молитвою за душі полеглих Героїв та тих, хто сьогодні у лавах Збройних Сил України виборює нашу незалежність. По її завершенню до присутніх звернувся Дмитро Каленюк – військовий капелан, офіцер капеланської служби сил тероборони «Захід», який має великий досвід служіння у найгарячіших місцях фронту.
«Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» каже нам святе письмо. Свобода не є безкоштовною… Сьогодні, аби зберегти життя своїх рідних наші Герої сплатили найвищу ціну – вони поклали власне життя на Голгофу перемоги українського народу… Маємо завжди пам’ятати ціну незалежності!», - сказав отець Дмитро.
Слава Україні та її відважним Героям-Захисникам!
І світла пам'ять тим, чиє життя обірвала війна…
