Ціна нашої свободи: на Дубенщині вручили державні нагороди родинам загиблих захисників
Дванадцять років російської агресії. Чотири роки від початку повномасштабного вторгнення. Це більше, ніж просто відлік часу — це тисячі історій мужності, написані кров’ю, і тисячі сердець, що навіки завмерли у болю.
У Дубенській райдержадміністрації вручили високі державні та відомчі нагороди рідним загиблих військовослужбовців. Спільно з начальником Дубенської районної військової адміністрації Всеволодом Пекарським нагороди вручали представниками військових частин та територіальних громад району
«Жодні слова не вгамують біль втрати, і жодна нагорода не замінить рідної людини. Але ці відзнаки — символ того, що подвиг вашого сина, чоловіка чи батька назавжди вписаний в історію нашої держави. Вони стали нашим щитом, і наш обов'язок — берегти пам’ять про них», — зазначив очільник району.
НАВІКИ В СТРОЮ: ІМЕНА, ЩО СТАЛИ НАШОЮ СИЛОЮ
Володимир ТОДОР - житель села Вовковиї Демидівської громади. Військовий шлях Володимира розпочався у 2014 році, проходив службу у складі 17-ї окремої танкової та 80-ї окремої десантно-штурмової бригад, брав участь у боях за Маріуполь.
Після початку повномасштабного вторгнення продовжив виконувати бойові завдання у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади на посаді командира штурмового взводу. Під час бойових дій на Донеччині та Луганщині неодноразово проявляв мужність, рішучість і професіоналізм. У січні 2023 року разом із розвідувальною групою успішно провів нічну атаку на укріплену позицію противника, під час якої було ліквідовано 12 окупантів та знищено склад боєприпасів.
Останній бій Володимир прийняв 25 січня 2023 року на Луганщині. Воїн посмертно нагороджений орденами «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів, удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Цього дня рідним передано Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» Відзнаку отримує мама Тетяна Миколаївна.
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ - житель села Рудка Демидівської громади. Закінчив місцеву школу та Демидівське професійно-технічне училище №25 за спеціальністю «тракторист-машиніст». Працював за кордоном, згодом повернувся до України.
До лав ЗСУ долучився у квітні 2024 року. Служив у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на посаді стрільця. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних ділянках фронту. Під час одного з таких завдань, 4 червня 2024 року, на Покровському напрямку отримав важке поранення голови.
Воїн помер 3 липня 2024 року від отриманих травм у лікарні Святого Луки у місті Львів.
Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» (посмертно) вручили мамі Галина Ярославівні.
Олег БІЛИК був жителем села Стара Смизької громади. Закінчив місцеву школу, працював робітником на «Смизькому деревообробному комбінаті», згодом — у будівельній сфері.
До лав Збройних сил України долучився у вересні 2023 року. Служив у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти, виконував бойові завдання на складних напрямках фронту.
За час служби був нагороджений відзнакою командира 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу «За службу» та відзнакою Президента України «За оборону України».
Воїн загинув 11 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання на Курахівсько-Вугледарському напрямку поблизу населеного пункту Богоявленка Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили доньці Ірині Олегівні, племіннику Івану та дружині брата Оксані Тарасівні.
Тарас БАБИЧ — житель селища Смига Смизької громади. Закінчив місцеву школу та Кременецький лісотехнічний коледж за спеціальністю «лісове господарство». У 2014–2017 роках працював у Києві та за кордоном у сфері будівництва, а також водієм.
У 2018 році вступив на контрактну службу до лав Морської піхоти України. Проходив службу поблизу села Марʼянівка Донецької області на посаді водія евакуаційної роти. Згодом долучився до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. У складі бригади виконував бойові завдання на Куп’янському напрямку на посаді штурмовика-розвідника.
У травні 2025 року був переведений до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Виконував бойові завдання на Донецькому напрямку поблизу Бахмутського району. Брав участь у штурмових і розвідувальних операціях, часто працював безпосередньо на «нулі», займався евакуацією поранених і загиблих із найнебезпечніших позицій. Завжди говорив: «Кожного вдома чекають рідні та сім’я».
Останнє бойове завдання Тараса було на Донеччині. 21 липня 2025 року він разом із групою вирушив на виконання бойового завдання. 24 липня зв’язок із групою було втрачено внаслідок атаки ворожого дрона, після чого Тарас зник безвісти.
У вересні 2025 року після проведення ДНК-експертизи підтвердилася його загибель. Воїн загинув внаслідок удару ворожого дрона-камікадзе поблизу населеного пункту Переїзне Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня отримала мама Ольга Анатоліївна та сестра Олена.
Володимир КОЖАН — житель села Залужжя Семидубської громади. Закінчив місцеву школу та Козинську автошколу за спеціальністю «водій». З 1989 по 1991 роки проходив строкову військову службу.
Працював водієм у колгоспі «Світанок», а з 2003 року — різноробочим у СФГ «Серпанок». До лав Збройних сил України долучився у липні 2024 року. Служив у складі 233-го центру підготовки підрозділів на посаді гранатометника. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних напрямках фронту.
Воїн загинув 20 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Селидове Донецької області.
Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» отримала дружина Людмила Миколаївна та син Іван.
Микола ЮХИМЧУК — житель села Соснівка Семидубської громади. Закінчив місцеву школу. Працював на меліоративних системах, згодом — робітником у лісі.
До лав ЗСУ долучився у квітні 2024 року. Служив у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади на посаді гранатометника. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних напрямках фронту. Під час одного з таких завдань отримав важкі поранення в зоні бойових дій поблизу населеного пункту Фанасєєвка Курської області російської федерації.
Воїн помер 24 вересня 2024 року під час лікування у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» у місті Київ.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала мама Любов Іванівна та сестра Олена.
Млинівчанин Олександр ГРИЦЕНКО після закінчення місцевої школи вступив до Демидівського професійно-технічного училища за спеціальністю «механізатор». Працював механізатором у сільськогосподарському підприємстві «Правда» у селі Підгайці, а також певний час — за кордоном.
До лав ЗСУ долучився у березні 2022 року. Служив у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади на посаді гранатометника механізованого відділення. З жовтня 2024 по січень 2025 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, на території Сумської та Курської областей. Воїн загинув 7 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Махновка Курської області (рф).
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримала мама Любов Миколаївна, донька Богдана, внук Захар та сестра Тетяна.
Микола СЕРЕДА — житель села Новини Млинівської громади. Закінчив місцеву школу. Працював різноробочим у місцевому колгоспі та на цегельному заводі.
До лав Збройних сил України долучився у січні 2024 року. Служив у складі 115-ї окремої механізованої бригади на посаді бойового медика. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних ділянках фронту.
Під час виконання бойового завдання у квітні 2024 року Микола Степанович зник безвісти. Після проведення ДНК-експертизи підтвердилася загибель воїна.
Воїн загинув 12 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Очеретине Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили тітці Аллі Володимирівні та Катерині Лукʼянчук.
Олександр ТУР — житель села Довгошиї Млинівської громади. Закінчив місцеву школу та Козинське професійно-технічне училище за спеціальністю «водій». Довгий час працював будівельником за кордоном.
До лав ЗСУ долучився у вересні 2022 року. Служив у складі 63-ї окремої механізованої Лиманської бригади, позивний — «Туз».
Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних напрямках фронту.
Воїн загинув 17 червня 2023 року внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Діброва Луганської області.
Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» (посмертно) отримала дружина Тетяна Дмитрівна та син Артем.
Михайло КОЛИНЮК — житель села Дитиничі Тараканівської тергромади. У дворічному віці разом із родиною переїхав до міста Нововолинськ, де навчався у школі та здобув професійну освіту в технічному училищі. Строкову військову службу проходив у місті Вінниця. Після демобілізації разом із сім’єю повернувся до рідного села.
У 2021 році разом із дружиною працював в місті Київ, де його застало повномасштабне вторгнення. Займався волонтерською діяльністю, допомагав військовослужбовцям та підрозділам Національної гвардії України, згодом вступив до територіальної оборони.
У жовтні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив у складі 63-ї окремої механізованої Лиманської бригади на посаді командира другого механізованого відділення. Брав участь у бойових діях на Лиманському напрямку, у Херсонській області, а також у надскладних умовах обороняв Бахмут і Костянтинівку Донецької області. Згодом виконував бойові завдання на Луганщині.
Воїн загинув 20 липня 2023 року під час артилерійсько-мінометного обстрілу поблизу села Діброва Луганської області. Через інтенсивні бойові дії евакуація тіла була неможливою.
Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» (посмертно) вручили дружині Іванні Василівні.
Віталій ГРОНЬ — житель села Стара Носовиця Тараканівської громади. Закінчив місцеву школу та проходив строкову військову службу. Після служби працював у сільськогосподарському виробничому кооперативі «Шевченка».
До лав ЗСУ долучився у листопаді 2022 року. Служив у складі 3-ї окремої танкової бригади та 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади на посаді стрільця-санітара. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних ділянках фронту, зокрема брав участь у бойових діях на Луганщині.
Воїн загинув 19 березня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області.
Відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський Хрест» (посмертно) отримала мама Галина Семенівна, донька Вікторія, син Михайло, внук Тимофій, сестра Лариса, дружина Валентина.
Василь МИРОНЧУК — житель села Крупець Крупецької тергромади. Закінчив місцеву школу, після чого працював різноробочим.
До лав ЗСУ долучився у квітні 2023 року. Служив у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», позивний — «Мирон». Разом із побратимами боронив Бахмут, Слов’янськ та Куп’янськ. На Харківщині неодноразово отримував поранення.
З листопада 2024 року продовжив службу за контрактом. У серпні 2025 року обіймав посаду кулеметника штурмового спеціального взводу штурмової спеціалізованої роти.
Воїн загинув 29 серпня 2025 року внаслідок удару дрона-камікадзе під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Федорівка Донецької області.
Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручив мамі Людмилі Миколаївні.
Валерій БРАТАЩУК — житель села Хотин Крупецької громади. Закінчив місцеву школу та Київський механіко-металургійний технікум. Після служби в армії працював різноробочим у колгоспі.
До лав ЗСУ долучився у березні 2022 року. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади на посаді стрільця-снайпера. Разом із побратимами виконував бойові завдання на складних ділянках фронту.
Під час одного з таких завдань у вересні 2024 року Валерій Петрович зник безвісти. У грудні 2025 року після проведення ДНК-експертизи підтвердилася його загибель.
Воїн загинув 21 вересня 2024 року внаслідок штурмових дій противника під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Медвежжя Курської області (рф).
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили мамі Вірі Григорівні.
Володимир ГЛАДУН — житель міста Радивилів. Закінчив місцеву школу, проходив службу в армії.
Працював на місцевому заводі радіоелектронної апаратури та телефоністом поштового відділення. До лав ЗСУ долучився у травні 2024 року. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади на посаді стрільця. За час служби здобув авторитет у підрозділі та був надійним побратимом.
Під час виконання бойового завдання у липні 2024 року Володимир Олександрович зник безвісти. Після проведення ДНК-експертизи підтвердилася загибель воїна.
Воїн загинув 21 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торецьк Донецької області.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) вручили сину Богдану та брату Олександру.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю наших земляків.
Слава Україні!
