«Оскар»: водій, який завжди повертається за своїми

У межах рубрики #Історії_війни_Дубенщина начальник Дубенської районної державної адміністрації Всеволод Пекарський поділився історією про нашого земляка, чия мужність та професіоналізм щодня рятують життя на передовій.

«За кожним успішним бойовим виходом, за кожною вчасно доставленою провізією чи врятованим життям стоять люди, чия робота часто залишається за кадром. Один із них — Ігор із Радивилова, на позивний «Оскар». Людина сталевої витримки та неймовірної відповідальності», — зазначив очільник району.

Ігор усе життя був за кермом. Спочатку працював у рідному колгоспі, потім багато років провів на Півночі, а згодом колесив вантажівками дорогами України. Дорога для нього була не просто роботою, а звичним способом життя.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Ігор не шукав виправдань. Вже на п’ятий день він стояв на порозі військкомату. Мотивація була простою та водночас найсильнішою — захистити своїх дітей та онуків. На той час його військовий досвід обмежувався лише строковою службою, але життєвий гарт та професійні навички водія стали безцінними на фронті.

Сьогодні «Оскар» — один із тих водіїв, від яких залежить доля цілих підрозділів. Він доставляє провізію, перевозить особовий склад, евакуює поранених. Кожен його рейс — це випробування на межі можливостей.

За роки служби Ігор двічі підривався на мінах, втрачав техніку, але щоразу дивом залишався живим. Одного разу, навіть після серйозного пошкодження автомобіля, він зумів вивести побратимів із небезпечної зони. Проте сам чоловік каже: найважче — це не обстріли чи розбите залізо. Найбільше болить евакуація поранених та «на щиті».

Про власний героїзм Ігор говорить неохоче: «Я просто виконую свою роботу». Зізнається, що перед кожним виїздом хвилюється, як і всі, адже страх — це природно, коли вдома на тебе чекає велика родина.

А вдома у Радивилові за «Оскара» моляться дружина, троє дітей та четверо онуків. Наймолодший онук народився вже під час служби дідуся, і це додає сил тримати стрій. Коли є бодай слабкий зв'язок, Ігор намагається телефонувати рідним щодня.

На запитання про мрію воїн відповідає без вагань: найбільше хоче, щоб закінчилася війна. І поки цей день не настав, він знову і знову сідає за кермо. Бо знає — там, попереду, на нього чекають побратими, яких потрібно доставити на позиції або повернути додому.

Дякуємо за службу, Герою! Пишаємося нашими земляками!